Шевченківський район. КЗО НВК № 99

  






Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Методики, инновации

 
 

СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

 

1.Методи педагогічних досліджень

Методи педагогічних досліджень - це шляхи, способи пізнання педагогічної дійсності. За допомогою методів педагогіка здобуває інформацію про те чи інше явище, процес, аналізує і обробляє одержані дані, включає їх в систему відомих знань. Тому темп і.рівень розвитку педагогічної теорії залежить від того, які методи дослідження вона використовує.
Особливості процесу виховання вивчити і розкрити нелегко. Педагогічні процеси мають неоднозначний характер. Результати навчання, виховання й освіти залежать від одночасного впливу багатьох причин. Достатньо змінити вплив одного фактора, щоб результати процесу суттєво відрізнялись один від одного. Для педагогічних процесів характерна неповторимість. Якщо дослідник природничих наук (у хімії, фізиці) може кількаразово повторити експеримент, використовуючи ті самі матеріали, створюючи незмінні умови, то педагог-дослідник такої змоги не має: повторне дослідження пропонує вже інші умови праці, і як наслідок — інші результати. Ось чому «чистий» експеримент у педагогіці неможливий. Зважаючи на цю обставину, педагоги роблять свої висновки обережно і коректно, розуміючи відносність умов, в яких вони були отримані. Кількаразове повторення спостережень дає змогу в узагальненій формі формулювати висновки, визначати найхарактернішу тенденцію.
Важливим завданням педагогічного дослідження є виявлення порядку в процесі, що вивчається, тобто встановлення закономірності. Закономірність — це факт наявності постійного й необхідного взаємозв'язку між реальними феноменами процесу.
На основі емпіричних закономірностей процесу виховання розкриваються теоретичні закони. Закон — строго зафіксована закономірність. Сучасна наука визначає його як необхідну, внутрі властиву природі явищ тенденцію зміни, руху, розвитку, яка характеризує загальні етапи і форми становлення явищ, процесів, систем, що розвиваються. Закони існують незалежно від того, як повно вони розкриті наукою. Пізнання закону дозволяє зрозуміти його дію і правильно використати в інтересах виховання.
Кінцевою метою педагогічного дослідження є виявлення закономірностей і законів.
У даний час педагогічні дослідження здійснюються за допомогою цілої системи різноманітних методів.
До них належать:
1. Традиційно-педагогічні методи. Традиційними називають методи, які педагогіка дістала у спадок від дослідників, що стояли біля витоків педагогічної науки. До складу традиційних педагогічних досліджень входять: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, першоджерел, вивчення шкільної документації, продуктів діяльності учнів.
2. Педагогічний експеримент (лат. experimentum — проба, дослід). Суть експерименту як методу дослідження полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учителів і учнів, вихователів і вихованців з метою перевірки й обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез. Якщо гіпотеза знаходить своє підтвердження в педагогічній практиці, дослідник робить відповідні теоретичні узагальнення і висновки.
Педагогічні експерименти класифікують за різними ознаками: спрямованістю, об'єктами дослідження, місцем і часом проведення та ін. Залежно від поставленої експериментом мети розрізняють:
а) констатуючий експеримент, що проводиться на початку дослідження і своїм завданням має вияснення стану справ у шкільній практиці з тієї чи іншої проблеми;
б) творчо-перетворюючий, коли вчений розробляє гіпотезу, теоретичні основи, здійснює конкретні практичні заходи щодо вирішення досліджуваної проблеми;
в) контрольний, суть якого полягає в застосуванні апробованої методики в роботі інших педагогів та шкіл.
3. Педагогічне тестування (англ. test -— випробовування, перевірка). Тестування — цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю. Від інших способів обстеження тестування відрізняється простотою, доступністю, точністю, можливістю автоматизації. Це дозволяє об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.
Як метод дослідження тестування до останнього часу мало застосовувалось у вітчизняній педагогіці. Проте цей метод не новий. Ще у 80-90 роках минулого століття його використовували для вивчення індивідуальних особливостей людей. Це призвело до виникнення так званого випробовувального експерименту — дослідження за допомогою тестів (А. Дальтон, А. Кеттел та ін.).
У навчально-виховній практиці використовуються різні тести: успішності, інтелектуального розвитку, діагностики рівня засвоєння знань, умінь, ступеню сформованості багатьох якостей тощо.
4. Соціологічні методи. Ця група методів проникла в педагогіку з соціології. Застосовується для масового опитування учасників процесів виховання, навчання, освіти, які мають колективний (груповий) характер. Опитування може бути усним (інтерв'ю) або письмовим (анкетування). До соціологічних методів дослідження належать також шкалування і соціометричні методики, порівняльні дослідження.
Анкетування — метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених анкет. Сьогодні в педагогічних дослідженнях широко використовуються різні типи анкет: відкриті, які вимагають самостійного конструювання відповіді, і закриті, в яких учні обирають одну із запропонованих відповідей; іменні, що вимагають вказати прізвище досліджуваного, і анонімні; повні, скорочені; пропедевтичні і контрольні та ін.
Широко застосовується метод вивчення групової диференціації, який дозволяє аналізувати внутріколективні взаємини.
5. Кількісні методи. Використовуються в двох основних напрямках:
а) для обробки результатів спостережень і експериментів;
б) для моделювання, діагностики, прогнозування, комп'ютеризації навчально-виховного процесу.
До першої групи входить статистичний метод, у межах якого здійснюється реєстрація, — виявлення певних якостей педагогічних явищ, кількісні підрахунки наявних чи відсутніх якісних даних у певній послідовності, визначення їхнього місцезнаходження серед об'єктів, що вивчаються; шкалування — присвоєння балів чи інших цифрових показників характеристикам, що досліджуються.
Другу групу репрезентує метод моделювання. Це метод створення і дослідження моделей. Наукова модель — уявна чи матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна замінити його так, що вивчення моделі сприяє отриманню нової інформації про цей предмет.
Головна перевага моделювання — можливість охопити систему цілісно.
Моделювання в педагогіці успішно застосовується для вирішення таких завдань, як поліпшення планування навчального процесу, оптимізація структури навчального матеріалу, управління пізнавальною діяльністю, управління навчально-виховним процесом та ін.
Метод моделювання використовується для вияву й класифікації нових законів, побудови нових теорій та інтерпретації отриманих даних; для вирішення обчислювальних завдань з використанням моделей; для перевірки гіпотези за допомогою тієї чи іншої моделі.
Математичні методи допомагають педагогіці доповнити характеристики педагогічних явищ, процесів конкретною інформацією, провести сувору ревізію в досягнутому раніше.
Педагогіка — наука про виховання людини. Вона має власну історію становлення та розвитку, аналіз якої дозволяє зрозуміти суть і специфіку предмета дослідження.
Педагогіка є наукою, бо вона має:
1) чітко визначений, відокремлений і зафіксований власний предмет;
2) для його вивчення застосовуються об'єктивні методи дослідження;
3) зафіксовані об'єктивні зв'язки (закони і закономірності) між факторами, процесами, що складають предмет вивчення;
4) встановлені закони й закономірності дозволяють передбачати (прогнозувати) майбутній розвиток досліджуваних процесів.

 

 

1. Актуальність метода проектів.

Метод проектів – це освітня технологія, яка націлена на придбання учнями знань у тісному зв’язку з реальною життєвою практикою, формування в них специфічних вмінь та навичок завдяки системній організації проблемно-орієнтованого навчального пошуку.

Проектна технологія передбачає системне і послідовне моделювання вирішення проблемних ситуацій, які потребують від учасників навчального процесу пошукових зусиль, спрямованих на дослідження  і розробку оптимальних шляхів створення проектів, їх неодмінний захист і аналіз підсумків.

Метод проектів дозволяє формувати особистісні якості, які розвиваються лише в діяльності і не можуть бути засвоєні вербально. В ході роботи над проектом діти набувають досвід індивідуальної самостійної діяльності. Метод проектів:

- стимулює учнів до розв’язання проблем, які мають на увазі володіння деякою сумою знань;

- розвиває критичне мислення;

- учні набувають навички роботи з інформацією (відбирають потрібну інформацію, аналізують її, систематизують);

- вчаться вирішувати пізнавальні, творчі завдання в співробітництві, при цьому виконують різні соціальні ролі.

Метод проектів припускає розв’язування деякої проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого, інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, технології, творчих галузей. Результатом виконання проектів повинні бути, що називається, «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв’язання, якщо практична, - готовий продукт проекту.

Метод проектів можна використовувати як у звичайному класі у вигляді самостійної індивідуальної або групової роботи учнів на протязі різного за тривалістю часу, так і з використанням сучасних засобів інформаційних технології, зокрема комп’ютерних телекомунікації.

2. Проектна технологія з точки зору вчителя.

Проектно-дослідницька технологія дає змогу вирішувати ряд дуже важливих виховних завдань:

висувати теми проектів;

визначати свою позицію; виробляти самостійний погляд на вирішення проблеми;

розуміти роль і значення групової роботи.

Спільне визначення проблематики самостійної навчальної діяльності вихованців та розробка оптимальних шляхів  вирішення підвищує їх пізнавальну активність.

Проектна діяльність відкриває в учнях лідерів, які уміють організовувати роботу в своїх групах, азартних людей, які вміють доводити свою точку зору.

Розвивається вміння співпрацювати, відчути себе членом команди, брати відповідальність на себе, аналізувати результати діяльності. Це відповідає соціальному запиту сучасності, коли надається перевага комунікативній компетентності (навчитися жити разом).

У системі суб’єктних відносин при використанні проектної технології змінюється роль викладача. Викладач стає одним з членів проектно-дослідницького колективу і може брати на себе різноманітні соціальні ролі в малій групі – джерела ідей, інформації, порадника, рефері тощо. Він так само, як і інші члени проектної групи, вступає до системи відносин, взаємодії, співпраці, несе відповідальність за навчально-проектну діяльність.

Разом з тим, педагогічна функція викладача ускладнюється порівняно з авторитарною парадигмою, оскільки саме викладач повинен створити в навчальній групі умови для розвитку і реалізації автономії учня та розумного балансу творчої волі, організаційної дисципліни й відповідальності в ході виконання проекту, досягнення остаточного результату, а також його оцінки.

3. Проектна технологія з точки зору учня.

Учні спільно з учителям:

складають загальний план засвоєння матеріалу;

визначають основні та додаткові інформаційні джерела;

визначають типи робочих уроків, розробляють індивідуальний проект.

Це дає змогу учням :

розширити зміст освіти для себе;

змінити відношення до предмету;

навчитися визначати проблеми, находити їх рішення;

морально, інтелектуально, творчо, організаційно зрости відносно самих себе.

Для учнів труднощі виникають:

в постановці цілей і задач;

в аргументації вибору;

в порівнянні отриманих результатів з необхідними;

в об’єктивній оцінці своєї діяльності.

Але учень може самостійно визначити причини невдачі та свої резерви на майбутнє, за рахунок яких робота була в цілому успішна.

Якщо ви намагаєтесь гуманізувати навчання, визнаєте, що особистість кожного нашого учня самоцінна і у кожного є свій особистий досвід та сприйняття навколишнього світу, то треба спробувати зайнятися проектною діяльністю.

 

АЛГОРИТМ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ

 

Методичний бюлетень: Інтерактивні технології

 

Особистісно-орієнтоване навчання – це навчання, яке на всіх етапах проходить

з урахуванням   індивідуальних особливостей, інтересів, можливостей кожного учня і ставить за мету їх усебічний розвиток.

         Особистісно  орієнтоване навчання – це таке навчання, яке "надає кожному учню, спираючись на його здібності , схильності, інтереси, власні цінності і суб’єктивний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній і інших видах діяльності..."

         Критеріями діяльності вчителя в умовах особистісно орієнтованого уроку, є:

1) наявність навчального плану проведення уроку залежно від готовності класу 2) використання проблемних творчих завдань;

3) використання завдань, які дозволяють учню самому обирати тип, вид і форму матеріалу;

4) створення позитивного емоціонального настрою на роботу всіх учнів упродовж уроку;

5) повідомлення на початку уроку не тільки теми, але й організації навчальної діяльності в ході уроку;

6) обговорення з дітьми наприкінці уроку не тільки того, що ми дізналися, але і того, що сподобалось або ні, і чому;

7) стимулювання учнів до вибору і самостійного використання різних засобів виконання домашніх завдань;

8) оцінка під час опитування на уроці не тільки правильної відповіді учня, але й аналіз того, як учень розмірковував, який спосіб використовував, як помилився і чому;

9) оцінка, яка виставляється учню наприкінці уроку, аргументується ;

10) даючи домашнє завдання, учитель пояснює, як раціонально спланувати свою навчальну діяльність.

         "Організація особистісно орієнтованого навчання потребує розробки педагогічних технологій,  метою яких буде не накопичення знань та вмінь, а постійне збагачення досвідом творчості й формування механізму самоорганізації і самореалізації особистості кожного учня ".

         Переорієнтація сучасної освіти із царини академічних досягнень на особистість учня створила сприятливі умови для розробки та застосування нових педагогічних технологій, передусім активних методів та інтерактивних.

 

 

АЛГОРИТМ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ

 

 

 

       
     
 
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Дебаты – это технология (форма), предложенная известным американским социологом Карлом Поппером. Первоначально дебаты создавались как программа для учащихся, позволяющая обучить умению рассуждать, критически мыслить, продуктивно организовывать процесс дискуссии. С.А. Пуйман и В.В. Чечет в книге "Практикум по педагогике" определяют дебаты как прения, обмен мнениями на каком-либо собрании, заседании.

По мнению доктора пед. наук Е.О. Галицких, дебаты – форма обучения общению, способ организации воспитательной работы школьников, позволяющий тренировать навыки самостоятельной работы с литературой и другими источниками информации, отрабатывать умения вести дискуссию и отстаивать собственную точку зрения с учетом того, что и противоположная позиция тоже имеет право на существование.

С нашей точки зрения, дебаты – форма проведения учебного занятия или воспитательного мероприятия, в рамках которого осуществляется формализованный обмен информацией, отражающей полярные точки зрения по одной и той же проблеме, с целью углубления или получения новых знаний, развития аналитико-синтетических и коммуникативных умений, культуры ведения коллективного диалога. Особую привлекательность дебатам придает возможность рассматривать одно и то же явление или факт с прямо противоположных позиций, анализировать бесспорные, на первый взгляд, истины и усомниться в их правильности, на основе чего самостоятельно, осознанно вырабатывать жизненную позицию. Кроме того, ценность дебатов определяется и тем, что они могут использоваться в работе с учащимися среднего звена, старшеклассниками, а также студентами профессиональных учебных заведений всех уровней и направленности.

Как указывает Е.О. Галицких, отличительным признаком дебатов можно считать высокую степень стандартизированности: жесткий временной лимит выступления каждого участника, четкие ролевые предписания, разнообразие и объективность критериев оценки. Мы считаем, что наряду с данными характеристиками можно дополнительно выделить следующие: запрет на нерегламентированные высказывания, возможность высказать определенную точку зрения только один раз.

Формализованность обмена информацией, заложенная в самих дебатах, позволяет:

  • вовлечь в диалог всех учащихся;
  • концентрировать внимание участников и зрителей на содержании обсуждаемого материала;
  • избежать стихийности и спонтанности хода дискуссии, отступления от главной проблемы ради второстепенной;
  • исключить излишнюю эмоциональность, порой неизбежную при организации и проведении коллективного творческого дела.

В основе дебатов, по мнению Е.О. Галицких, лежит спорный тезис-утверждение, который является темой "игры" и определяет позиции двух соревнующихся команд. Например, в качестве таких тезисов могут стать утверждения: "Обучение мальчиков и девочек должно быть раздельным"; "Средняя школа готовит к реальной жизни"; "Школьная форма должна быть обязательной". Важно, чтобы простым добавлением частицы "не" тема могла быть превращена в свой антипод, например: "Обучение мальчиков и девочек не должно быть раздельным", "Средняя школа не готовит к реальной жизни", "Школьная форма не должна быть обязательной". Мы считаем, что в качестве темы дебатов может быть выбран не только спорный тезис-утверждение, но и вариативное высказывание, объединяющее две точки зрения, например: "Охрана окружающей среды или экономическое процветание государства"; "Использование компьютерных технологий на каждом уроке: плюсы и минусы"; «Домашнее задание: "за" и "против"» и др.

Тема дебатов должна соответствовать нескольким условиям:

  • четкость и конкретность формулировки;
  • однозначность понимания;
  • перспективность для обсуждения;
  • значимость для воспитанников.

Организация дебатов включает в себя три этапа: подготовку, проведение и обсуждение.

Сложность дебатов как формы обучения заключается не столько в их проведении, сколько в огромной предварительной работе, которая включает в себя следующие этапы:

  1. Знакомство участников с сущностью, особенностями, правилами организации и проведения дебатов.
  2. Определение исходного тезиса дебатов.
  3. Подбор, изучение и анализ основной литературы.
  4. Распределение ролей.
  5. Разработка кейса понятий, аргументов, контраргументов.
  6. Разработка экспертами критериев оценки.
  7. Индивидуальный инструктаж о процедуре дебатов.

Сначала педагог знакомит учащихся с сущностью и особенностями проведения дебатов, а также с правилами организации, которые заключаются в следующем:

  • в дебатах принимают участие все (часть учащихся выступает в ролях спикеров, председателя, секретаря и экспертов, остальные – в роли зрителей, которые подбирают аргументы "за" и "против", формулируют вопросы);
  • к концу игры каждый определяет свою позицию и аргументирует ее;
  • в процессе выступлений все соблюдают регламент, в противном случае председатель имеет право прервать выступающего;
  • каждый участник команды имеет право выступить только один раз;
  • в случае затруднений при ответах на вопросы каждый спикер, кроме подводящего итоги, имеет право взять один тайм-аут длительностью до 2 мин;
  • спикер имеет право не отвечать на вопрос без объяснения причин;
  • эксперты оценивают аргументы, но не участников.

Следующим этапом предварительной работы является определение исходного тезиса дебатов. Педагог может предложить несколько тем для проведения дебатов, однако лучше, если тезис сформулируют сами учащиеся. Для работы над формулировкой тезиса можно создать несколько групп, которые выберут тему методом "мозгового штурма". После предложения нескольких тезисов все вместе выбирают (голосованием или по рейтингу) один наиболее понравившийся для предстоящих дебатов.

После определения темы дебатов перед учащимися ставится задача подобрать, изучить и проанализировать основную литературу по теме. По нашему мнению, возможны три варианта составления списка основной литературы:

  • подбор осуществляет непосредственно учитель;
  • ученики самостоятельно подбирают необходимые источники информации;
  • совместная деятельность педагога и учащихся.

В процессе изучения и анализа информации учащиеся определяют свою позицию, делают выписки, обосновывающие обе точки зрения. Целесообразно порекомендовать им делать это на листе, поделенном на две части, где с одной стороны будут фиксироваться аргументы "за", а с другой – аргументы "против". Результаты работы с основной литературой можно оформить в виде схем, таблиц, алгоритмов, отражающих обе позиции.

Далее происходит распределение ролей. Непосредственно в игре участвуют: председатель, секретарь и две команды – ("У" – утверждения и "О" – отрицания), состоящие из четырех человек – спикеров. Это основные участники игры. Кроме них, необходимо выбрать трех экспертов, которые будут оценивать деятельность спикеров. Остальные ученики играют роль зрителей.

После распределения ролей спикеры команд ведут разработку кейса на основе ранее проделанной работы, а также подбора, изучения и анализа дополнительной литературы и фактических материалов.

Кейс – это система понятий, аспектов, аргументов, поддержек и контр­аргументов, которые используются командой для доказательства правильности и наилучшей обоснованности своей позиции (рис. 1).

Тема формулируется в виде тезиса-утверждения или антитезиса-отрицания. Исходя из темы подбираются понятия, которые будут использоваться в процессе выступлений, даются их определения и устанавливается логическая взаимосвязь между ними.

Аспект – категория, ограничивающая рассмотрение проблемы рамками определенной науки, теории, отдельной стороны проблемы. Как правило, аспекты формулируются одним-двумя прилагательными. Возможны, например, общественный, семейный, технологический, психологический, экономический и другие аспекты. Кейс должен включать в себя от 3 до 6 различных аспектов.

Аспекты характеризуются посредством аргументов, которые формулируются 1–3 предложениями и должны быть подтверждены поддержками. В каждом аспекте может быть несколько аргументов (от 1 до 3).

 

 

Рис. 1. Структуракейса

Поддержки – цитаты, факты, статистические данные, объективно подтверж­дающие конкретный аргумент заявленного аспекта. Поддержка должна быть объективна, т. е. содержать высказывания специалистов в той сфере, области, которая рассматривается в данный момент, иметь ссылку на конкретный источник (книгу, журнальную или газетную статью, материалы сети Интернет), отражать известные и реальные факты, быть лаконичной. Следует обратить внимание учеников на целесообразность подготовки схем, графиков, диаграмм, подбор афоризмов, цитат, пословиц, которые иллюстрируют доказательность тезиса или антитезиса.

В кейс входят также контраргументы, которые формируются исходя из предполагаемых аргументов противоположной команды. Они, так же, как и аргументы, формулируются несколькими предложениями и обосновываются поддержками.

В качестве завершающего элемента кейса выступает заключение, которое составляется на основании всех предыдущих элементов.

К разработке кейса спикеры могут привлекать и тех учащихся, которые не определились с позицией (не вошли в группу поддержки команд).

Параллельно с подготовкой спикерами кейса эксперты разрабатывают критерии оценки их действий, взяв за основу следующие показатели: содержательность выступлений и ответов на вопросы, структурированность, формулировка вопросов, культура общения.

Последним шагом подготовительной работы является индивидуальный инструктаж о процедуре дебатов, который проводится отдельно с председателем, секретарем, спикерами каждой команды и экспертами. В некоторых случаях, особенно с учащимися 5–7-х классов, необходимо не просто проведение инструктажа-консультации, но и репетиция со всеми участниками каждой команды в отдельности. Это позволит спикерам команд более уверенно чувствовать себя в процессе игры.

Дебаты организует и проводит председатель. Он не имеет права участвовать в самой дискуссии, поскольку является незаинтересованным лицом. Председателю помогает секретарь, который информирует ораторов о времени, отведенном на выступление, а также ведет протокол дебатов.

Перед дебатами участники занимают места в следующем порядке (рис. 2):

в начале аудитории по центру – председатель и секретарь;

  • справа от председателя – 4 спикера команды "У" (защитники тезиса);
  • слева от председателя – 4 спикера команды "О" (противники тезиса);
  • напротив председателя – эксперты (3 чел.);
  • в конце аудитории – ученики-зрители.

 

Рис. 2. Схема размещения участников дебатов

Оратор (спикер, зритель или секретарь) должен начинать свое выступление обращением к ведущему "Уважаемый председатель...". Участники дебатов обращаются друг к другу, употребляя форму "Уважаемый (Уважаемая)…" или любую другую вежливую форму.

В дебатах выступают поочередно защитники и противники тезиса (рис. 3). Вначале участники команд представляют (презентуют) д