Шевченківський район. КЗО НВК № 99

  






Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Захід до дня народження Т.Г. Шевченка

Літературно – музична композиція 

«Свічка, запалена від серця»

 
Вчитель:

- Діти,кожного року в березні у нашій школі проходять  Шевченківські дні, присвячені  річниці від Дня народження  видатного українського поета Т.Г.Шевченка. . Сьогодні  пропонуємо переглянути  літературно-музичну композицію «Свічка , запалена від серця». Ви  ще раз почуєте  вірші Кобзаря, побачите сценки з його життя і ще більше дізнаєтесь про  його творчість. 
Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий" . 
Ведучий:
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
Ведуча:
- Тарас Шевченко - провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:
..Вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

Ведучий:

   Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.
Ведучий:
- 9 березня 1814 року, темної ночі, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у світі єдиний на все село вогник, - народилася нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

Ведучий:
В похилій хаті, край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась, 
І цілу ніченьку вона
За сина-кріпака молилась
Ведуч
-Поява кожної людини – це завжди радість, де б вона не з’явилася: чи в просторому палаці, чи в бідній хатині.
(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик. До неї підходить хлопчик)
Тарас:
-Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати:
-Так, синку, правда.
(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає "Колискову ")
Тарас:
-А чому так багато зірок на небі?
Мати:
-Це коли людина в світ приходить, Бог свічку запалює, і горить свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Тарас:
- Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні і великі, а інші ледь видно?
Мати:
- Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.
Тарас:
- Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати:
- Старайся, мій хлопчику.
Звучить сумна музика.

Мати:

Як гірко і нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово-І нагай

Над  головою люто свисне.

І так усюди-з краю в край

Панує рабство ненависне.

-Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником-кріпаком.  Сину мій, дитино моя!  Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба та стріху над головою?

 

Ведучий: Сімя батьків була кріпацькою та багатодітною.. Крім Тараса підростали Микита, Катерина, Ярина,Марія, Йосип. І хоча мати  майбутнього поета говорила: « Нам усім один талант і дідові , і батькові, і дитині-довічне панське ярмо. Та малий Тарас все ж сподівався на якесь чудо, що виведе його на широкий шлях.

Ведучий: Життя Тараса від народження  було сповнене то горя . то поезії. Він ріс допитливим хлопчиком, якому все хотілося пізнати і зрозуміти. Йому було цікаво чому настає день і ніч, а ще хотілося дізнатися , хто ж тримає небо…

Ведучий: Наслухавшись розповідей про те, що залізні стовпи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов їх шукати.

Але зустрілися добрі люди і повернули малого додому.

                      На фоні пісні  про чумаків.

                           ІЗ-за сцени виходять чумаки

1-й чумак. Гей, хлопче, чи далеко до села?

Тарас. Ні, вже недалеко. Село он там, за переліском.

2-й чумак. А куди ж ти оце проти ночі сам мандруєш?

Тарас. Іду ті стовпи шукати, що небо підпирають.

Чумаки сміються.  –Що це ти таке вигадав?

Чумаки:  Далеко ж тобі,хлопче йти.

- За все життя не дійдеш.

- Ось підростеш, зрозумієш, тоді й підеш в таку далеку дорогу.

1-й чумак. Сідай краще на воза, ми тебе додому підвеземо.

Виходить мати.

Мати. Ой, де ж це мій синочок запропастився? Вже темніє, а його десь немає. (біжить назустріч чумакам). Чи не бачили хлопчика такого малого, люди добрі? Синочка мого!

1-й чумак. Чи не він ото дрімає у нас на возі?

2-й чумак: Хлопче, а йди-но сюди.

Мати. Ой, Тарасику, де ж ти був?

Тарас. Мамо, я ходив стовпи шукати, ті, що небо тримають. Кажуть, дуже далеко вони, підросту, тоді піду.

Мати : Добре, сину, підеш, а тепер ходімо вечеряти.

      Мати обіймає його і йдуть за сцену.

Ведучий: Дуже любив  тарас Шевченко свого дідуся, який в молоді роки козакував.  Довгими зимовими вечорами розповідав Іван Андрійович  про боротьбу гайдамаків проти  гнобителів..

Ведучий : Причаївшись у куточку, слухав історії про козаків і тихо плакав, коли  у розповідях своїх дід доходив до загибелі улюблених героїв.

ТАРАСИК: -Дідусю, розкажіть мені про гайдамаччину

Дід: Як іду цими шляхами так і згадую нашого Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах збиралися вони, отут панів проклятих били. Давно це було, як я ще молодим був. Ненависні пани задумали нашу землю загарбати. Знущалися  і сказати не можна як!  Не стерпів наш народ і пішов у гайдамаки –боронити рідний край.

Тарас: А що далі було, діду?

Дід : У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі та й пішли панів бити. Хто тільки сокиру міг підняти , всі до Залізняка-навіть жінки  з рогачами і  ті пішли в гайдамаки.

Тарас: А Гонту ви бачили?

Дід: Ні , онучку. Гонту не бачив. Т а . кажуть вірним побратимом був Максимові. З Вкраїну життя віддав.  О  слані були козаки!

Тарасик: Дідусю, я коли виросту , теж в гайдамаки піду, буду славним  козаком.

Дід: Вже пізно, Тарасику, ходімо до хати , бо мама буде сваритися.

 

Ведучий: Дідусь назавжди посіяв у душу малого Тараса «зерна патріотизму». У творах «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки» Тарас Шевченко розповість нам про славне минуле нашої держави, про славну добу козаччини.

                             Пісня про козаків.

 

 Ведучий: Коли Тарасові було всього 9 років померла мати . Батько не міг дати раду з повною хатою дітей і одружився вдруге. Однак замість полегшення в хаті настали страшні дні: мачуха піклувалася тільки про своїх дітей . зведенята  билися й ненавиділи одне одного, батько тікав з хати,щоб не бачити  цього земного пекла. Найбільше від мачухи діставалося Тарасові,який заступався за своїх менших сестричок і братика.

Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє".

 На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»

На фоні  пісні .  Читає голосно: Садок вишневий коло хати. Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата. А матері вечерять ждуть... (Замовкає, а через хвилину продовжує):

А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як ба-ба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

Тарас: А далі що?

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що. може, це якраз ти...

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє…

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може хоч мама присниться або козаки.

Козаки мені часто сняться, особливо один старий  і сивоусий.

Хлопчик: Тоді добраніч. Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!,

    (виходять із сцени)

 

Ведучий: Життя  Тараса було нелегким, і золотим промінчиком для нього була щира дружба із сусідською дівчиною Оксаною.

   (спів пташок)

Тарас сидить і малює , а потім починає плакати

Вибігає на сцену Оксана

Оксана: Ку-ку! Хто Я?

Тарас: Оксана! Оксана. Ти у вінку найкраща  за всіх панянок на світі.

Оксана:Чом же ти плачеш? Ох дурненький, Тарасе,бач, як малий плаче. Давай я сльози тобі витру(витирає йому сльози)

Тарас: Оксаночко, Оксаночко!( посміхнувся)

Оксана: Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх читаєш, ще й кажуть малюєш. От виростеш і будеш  малярем.

Тарас. Еге малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату?  Тарасику, а малюнки в тебе є?

Тарас: Звісно, що є.

 Оксана: То покажи.

Тарас: Добре, тільки тобі. Ось  наша хата.

Оксана: Дуже схожа… Невже це ти сам намалював?

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я  ледащо.!   Я буду таки малярем!

Оксана: А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой бідні ягняточка, вони ж пити хочуть, погнали їх до води.  (схопилися за руки і побігли)

 

Ведучий: Змалку в нього прокинувся талант  художника. Це  було незвичайне дитяче захоплення. Вугілля, крейдою, чи олівцем малював скрізь, де тільки міг: на дверях, на стінах, на папері. Ходив від села до села у пошуках  учителя. Але важке то було навчанням. Дяки учителі примушували носити    воду, рубати дрова,робити все, що завгодно, але не  малювати.

 

Ведучий: Хоче малювати ,

                 Прагне він до знань.

                 Та за це багато

                  Зазнає знущань.

 

Ведучий: Так сталося, що пан Енгельгард переїздить спочатку у місто Вільно, а згодом  у Петербург. Разом з паном переїздить і Шевченко, який на той час був  у нього слугою-козачком.

 Ведучий: Потім сталися важливі події в його житті. У Петербурзі пан Енгельгард  дозволив йому вчитися  малювати. Вчителем  у Шевченка  був Ширяєв, відомий в Петербурзі майстер  декоративних розписів. У нього Тарас і здобув певну малярську  підготовку.

Ведучий: Вирішальне значення  для Шевченка мала зустріч з Сошенком, на той час учнем  Академії мистецтв. Який перший побачив талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка  з неволі.

 Ведучий:  Українські й російські діячі мистецтва і культури –Євге н Гребінка,. Василь Жуковсьий  Карл Брюллов  викупили Тараса з неволі . Це сталося 25 квітня 1838 року.

Ведучий: Почалося вільне життя поета. Він учиться в академії мистецтв, пише свої перші вірші. Які через  три роки увійшли до його поетичної збірки   під назвою «Кобзар».

Ведучий: В своїх славних творах Шевченко кличе до  боротьби за волю. Поет мріє просвітле майбутнє для трудящого люду. Але добре знав, що за це треба боротися.

Ведучий: І він боровся. Писав вірші про лиху долю бідних,  брав участь у Кирило-Мефодіївському  товаристві.

Ведучий: За бунтарські вірші 33 Тараса забрали в солдати і заборонили писати і малювати.

 Ведучий: 10 років довелося Т.Шевченку поневірятися  на засланні. З підірваним здоров’ям повернувся він  до Петербурга.

Ведучий: 9 березня 1861 року Шевченкові минуло 47 років. А 10 березня перестало  битися серце великого українського  Кобзаря.  Поховали його  в Україні над Дніпром, поблизу Канева.

Ведучий:
Літературна спадщина-це:

   «Кобзар»-основна книга митця;

Дев’ять повістей російською мовою;

П’єса «Назар Стодоля»;

Щоденник під назвою»Журнал»;

 

Малярський доробок Шевченка-художника становить:

835 різних за жанром картин, з яких понад 100 портретів.

                                          

«Кобзар»-так називається книга, що є головною книгою всього поетового життя. Страшно подумати, що яка-небудь випадковість  могла би позбавити народ наш, позбавити Україну цієї заповітної книги, яка для багатьох поколінь стала мудрою

Виразне читання  поезій

«Тече вода з-під явора», Зацвіла в долині  червона калина», «Зоре моя вечінняя», «Встала й весна», « Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне Дніпр широкий»

 

.  Пройшли роки й століття а й до цього часу у кожній хаті , у кожній школі живе ніжне, мудре й пророче слово Кобзаря. Я сподіваюся.. що ми викликали у вас інтерес до його творчості  і ви ще раз з величезним задоволенням візьмете до рук його «Кобзаря»

Слово Шевченка ,  його життя і подвиг в ім’я народу житиме вічно.

 

Подобається